Я на них дивилася крадькома:
Він співав-шепотів їй про шелест ночі..
Я все чула: "Як серденько не дріма,
Як воно розчинитись в твоєму хоче"
Я раділа щиро, бо щастя є.
Він їй зірку вкрав і приніс в дарунок.
Так буває: просвітлення настає.
Ніч. Весна. Зелень трав. Цілунок.
"Так, це диво", - сказала крізь біле скло.
Не почули. Місяць гойдав їх тихо.
Вони йшли, і повз них у човні пливло
Тихе щастя, роняючи срібні крихти.
Я ловила їх, мов жебрак, авжеж,
Я ковтала їх, і зникав мій голод,
Я питала їх: "Може, стану теж..?"
..Руки змерзли. Зимно. Ще й досі холод.
