Сьогодні картину намалювала:
Сонечко на ромашку сіло,
А вітер в полі її гойдає, розхитує,
До сонечка мабуть її ревнує
І хоче його зігнати,
Щоб воно злетіло з ромашки,
І полетіло кудись інде,
В друге місце.
Але сонечко вцепилося своїми лапками,
Тримається міцно, не зігнати, не відірвати
Від нектару п`янкого ,
Від дурману солодкого-медового.
Уже, вітер геть розсердився,
Стеблину бідну з усієї сили калатає,
На шматки рве-розриває,
Вже коси-пелюстки її на всі сторони розлітаються,
А сонечко п`є нектар собі попиває
Та себе тим звеселяє й не здогадується,
Що третім зайвим стало у грі,
Придуманою природою і уявою художника на полотні.
