За обрій закотився сонцесяй,
Останнім променем зачервоніли хмари.
Зашепотіли квіти- Почекай!
А невблаганна ніч пускала чари.
Ковтала темінь світло у вікні,
Дерева завмирали мов примари.
Хтось посміхався тихо уві сні,
А декого замучили кошмари.
Зненацька вітер ніч розколихав,
На шмаття неба розірвав завісу.
Побачив місяць тих, хто заблукав
І стежку освітив посеред лісу.
Тонули зорі в дзеркалі води,
Здавалось вічність канула в глибини,
Ніч росами залишила сліди.
До ранку залишалися хвилини.
Вже перші промені лоскочуть небокрай,
То сонцесяй в свої права вступає.
Шепоче ніч тихенько- Прощавай!
І день нову сторінку починає.
18.09.24р. Олександр Степан.
