Ой, душа моя, про що ти стогнеш,
що не живеш спокійно ти?
І скільки сліз ще упустиш,
що не здійснилися мрії?
І повзе тривога в мою душу,
Та й жену її з серця геть.
Ні! Не хочу, не слухатиму,
Аж як довжина ... безсонна ніч!
О, Боже! як же в серці сумно,
що за передчуття гнітять?
Світло від місяця струменіє тьмяно,
біль обвиває немов спрут.
Ну що ще дано звідати,
Цій моїй змученій душі?
Скільки мук і скільки болю,
я так змучилася вже.
Часто сміюся, повірте мені, крізь сльози.
Завжди намагаюся я тривогу приховати.
І так хочу, щоб нічні грьози,
встиг осінній дощ змити.
