Прокинулась вночі від гулу бомбардувальника.
Мільйони разів, тобі скажуть, що він наш, але тіло вкотре судомитиме і захочеться сховатись туди, де ти жив ще ембріоном.
Але цього разу було інакше, страх здався мені слухняним, відпливом відпустило.
Твоя гладенька долоня цілувала моє плече.
(Ти можеш стати грабіжником і тебе ніколи не спіймають за відбитками пальців - такі глянцеві їх подушечки. А я можу не змити весь паштет з ложки коли мию посуд, літаючи в глибинах себе, але пропустити хоч одну особливість тебе не можу.)
Ти дихаєш глибоко, сяйво зірок блукає твоїми волосинками, посрібненими памороззю сивини і вишукує твої крихінті ангіоми. Вони як зорі в небі на небесах твоїх грудей, горнуться в сузір'я, як пташата в гніздах.
Різкий звук - ти прокашлявся і тиша, навіть солодкого сопіння вже не чути.
Якби нам довелося спати разом постійно, то я б стала сновидою і щоночі б у затишку твоєї сили і доберманистості колисала б тебе поглядом, навмисно кололася об підборіддя, вдихала роси твоєї шкіри, викликані літньою задухою, і слухняним пазликом лягала б у виямку твого передпліччя.
А ти би любив як я краду ковдру в тебе, намотуючи на себе, і розкутував би її листкове тісто, щоб спробувати на смак джем мого тіла.
Заснула...
Повторювальні гудки сигналу авто...
Обіцяй кохати мене так само тільки сильніше до наступного разу.
