Анна - в гайок. Букви вивчила всі!
Бім – пес її, поруч йде по росі.
Віктор – сусід, їх обох наздогнав.
Гавкати пес на хлопчину почав.
Ґава в атаку на Біма пішла:
«Досить гарчати. Не треба нам зла!»
«Е! Не кричи так! Не дикий я звір!
Є в мене кмета. Я добрий, повір!
Жінка корову із паші вела –
Зірку, наїлась та вдосталь зела.
«Ич, які круглі у неї боки!
І дійки пружні, чекають руки», -
Йосип сказав, як до гурту підбіг.
Кіт Філ прибув з ним, на горбику ліг.
Любо глядів він корові услід.
«Може, у ґаздоньки серце – не лід,
Неба у ньому і сонця сліди,
Осінь, яка всім дарує плоди,
Повне горня молока дасть мені?»
«Рудьку! – сказав Йосип котику. – Ні!
Соромно лакомитись на чуже.
Тітка свого кота має уже».
«Ух! Я не знав. Молоко ж радо п’ю».
«Філе! Котлетку тобі дам свою».
«Хочеш, - Анничка сказала коту, -
Цвібака вділю тобі я?» «Угу!»
Часточку Філу поклала на пні.
Шепотом Бім мовив їй: «А мені?»
«Що?! Ти лиш суп виїв з кістю до дір!»
«Більше години минуло з тих пір».
Юний орел пролітав у ту мить.
«Я пір’я дам вам на щастя. Ловіть!»
Майстерно! 
