В Е С Н А
Весна життя, весна кохання,
щоніч до ранку солов’ї,
нема журби, самі зітхання,
й ще так далеко до сім’ї.
У жилах молодість нуртує,
п'янить од слів гарячу кров,
й до нас упевненій крокує
ледь-ледь пригублена любов.
Ще юна. Тільки-но на старті.
Їй припаде ще сто доріг.
Веселий сміх і море жартів
нас непокоять до зорі.
Кохання ніжний візерунок
ввижався із яскравих барв,
а самий перший поцілунок
в душевнім схроні ліг за скарб.
Весна спішила в лоно літа –
кохання пахощі стійкі,
любов, серцями обігріта,
міцній ставала і палкій.
Л І Т О
Були закохані й кохані,
та не тому, що час приспів,
бо душі досі бездиханні,
зійшлись в ріку без берегів.
Перецвіли весни садочки,
дозріли бажані плоди.
Втішали доньки і синочки
невтомних нас і молодих.
Ще почуттів шуміла злива,
манили в далеч відкриття.
Відверто молодість бурхлива
все краще брала від життя.
І дорожили, і любили,
і серце квітло, як весна,
а літо потайки губило
дещицю сонячних принад.
Все більше срібла у волоссі,
і шкіра теж-бо не атлас.
Несамохіть дорогу в осінь
нам торував невпинно час.
О С І Н Ь
У міру стримані стосунки
чи то в сім’ї, чи між людьми,
скупій від долі подарунки,
втім, півжиття ще до зими.
Ми – наче лебідь і лебідка,
здоров’я є й достатньо сил.
Лиш нічка мулить думу зрідка:
«Де доня зараз, чи з ким син?».
Спроможні віддано кохати,
і щастя тішимо просте.
Вже хліб несуть свати до хати,
сім'я і множиться й росте.
З’явились первістки внучата,
в дім знову селиться весна.
Нудьгує старість ледь почата –
нерозторопна і смішна.
Ще погляд серце гріє ніжно –
приберегла душа тепло.
Та скроні всіялися сніжно,
і зимним духом потягло.
З И М А
З багатолітніми дарами
відходить осінь золота.
Зима сувора пише драми,
оповиває самота.
Ночами спомини гортають
минулих весен щедрі дні,
в далеку молодість вертають
живими іскрами на сніг.
За довгий вік втомилось серце,
манливих подвигів рушій,
відверте слово, як джерельце
спокійно лине із душі…
Відпломеніло, відбажало
земне буття, та з віку в вік
кохання сонячне кружало
життя продовжує потік.
Сягають знов-таки до зірки,
для когось поруч медозбір,
і не зрікаються примірки
всіх чотирьох сердечних пір.
12.12.2012
ID:
1015895
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 20.06.2024 20:33:56
© дата внесення змiн: 20.06.2024 20:35:50
автор: на манжетах вишиванки
Вкажіть причину вашої скарги
|
