Клену мій пожовклий, клену закрижинілий,
чом ти нахилився в завірусі білій?
Може що приснив ти, чи чогось злякався,
та від цього дива за селом сховався?
Вийшовши, як сторож п'яний, на дорогу,
в синьому наметі приморозив ногу.
Та я сам хитаюсь, немов з лихоманки,
не дойду до хати з беспробудний п'янки.
Там побачив вербу, вдягнену в намиста
і пісні співав їй під пургу про літо.
І собі казався я таким же кленом,
тільки не пожовклим, а завждИ зеленим.
І забувши скромність, - йолоп нетверезий -
як чужу дружину, обіймав березу.
2024
