Затримати подих, пірнути у хвилі,
Відчути прозору, живу прохолоду,
Прискорений пульс та цілунки пестливі.
Сприйняти себе, як частинку природи.
Розтанути ранком в густому тумані,
Босоніж пройти по траві біля дому.
Вернутись до себе, побувши в вигнанні.
З плечей поскидати і тугу, і втому...
Не думати більш про дими і пожежі,
Та ще не боятися тиші та звуків.
І знати, що Всесвіту тільки належу -
Довірливо впасти в його теплі руки.
І, наче в колисці, заплющити очі...
І слухати, слухати цю колискову,
Неначе дитина...
А Всесвіт охоче
Навчить довіряти йому знову й знову...
25.03.24
Наталія Рибальська
Мені дуже сподобався Ваш поетичний твір. Філософська думка. Дякую. 
