Бог нудьгував. Всього було в садах,
на те він рай - ідилія картинна...
Так рясно квітли мальви і шипшина,
бриніло перше слово на вустах,
та ні з ким мовить друге... Їде дах.
Творець узяв до рук шматочок глини.
М'яка, тепленька, доторкнешся - кайф!
Чудові вийдуть миски та горнята!
Одна біда - вже мисок, мов ягняток,
в кошарах райських, в маківках - зернят...
Кому потрібні сто мисчин і гальб?
як ти, мов палець, сам...
Господь не знав.
Почухав носа, гмикнув, а тоді
в задумі глянув в дзеркальце маленьке...
Натхнення - річ примхлива, хоч і piękna -
таки прийшло - аж глина в бороді!
Господь зліпив людину.
Хай кривеньку! - і радісно промовив
їй "ІДИ!"
З тих пір минула Вічність. Світ здурів.
Експеримент Господній виліз боком -
кривенькі люди око жруть за око -
-Ти - *** старий! Глюк передозу коки!
В дрібненьких душах повно тарганів -
вали із раю! Солодко пожив -
усіх, кого можливо, возлюбив?
Твій вийшов час!
Тріщать у Бога крокви...
- Вже б краще полумисків наліпив!
Терпіння не гумове - то є факт!
хай навіть то - Божественне терпіння.
Допоки не схопив Творця інфаркт,
і "діти божі" не зрубали сад,
зім'яв людисьок знов у грудку глини.
Зліпив із неї люльку... Квітне сад.
І в'ється дим у тиші в небо синє...
Дзвенять птахи - ні матюків, ні війн.
На те він рай - ідилія картинна...
Яка мораль? Що виліплене з глин
кривенько - то піде назад у глину.
Майстерно.
