У прибою хвилях так багато сірководню.
Дмухаючи щиро в узбережжя нішу прохолодну,
Ненароком бри(з:)ані(с~з)адуху лиш болотну.
Води чорні, непридатні, несмачні –
Вочевидь, шукане не знайшов… чи може ні?
Чи кому пристосуванство допоможе вижити в багні?
Хвилювання, розповсюджені дослівно
Щодо вигаданих пагорбів нерівних
Між хребцями дюн, ерозії покірних,
Омиватимуть тривало стін фіорди.
Лежачи на пелені обшарпаних кросвордів,
Неочікувані неба волокнисті хорди
Підстелити мрієш під похитану ходу.
Дивлячись, як чайки риб по-чесному крадуть,
Фантазуєш знов банально ситом сили духу.
Ця вода – тепліше джерело життя та смерті,
Ближче, зрозуміле. Вибрати знов недодертий
Вимпел не так хутко – бачиш попередні нетрі.
І сита філософія не та вже… Відшуміла?
Залягла на дно. Чека на революцій дії.
Під лежачий не тектиме, бачить Вій.
І бризки бриз із хвиль зніма, від них повітря пріє.
Як і в за́воді вода: зупинишся – запліснявієш.
Примітка
"бри(з:)ані(с~з)адуху" читати як одне слово зі значно подовженими "з" на межах слів
