де темінь клунь вінок вінчальний
зерна ячмінного розгонить
свічок майбутніх віск відчайний
біжить по посивілих скронях
у зазіханнях на дрібницю
на жмут тендітний золотавий
крізь щастя давнього дещицю
в поважність згуби в світ лукавий
візьми із скрині вічний поклик
старої кобзи між клавіру
зерно таке шорстке на дотик
нехай здригнеться в день зневіри
розлий водиці краплю чисту
на радість серцю в час негоди...
на землю рідну кам’янисту
щоб скресли парості свободи...
230723
