хай світло наче нитка в далечінь
нам стане шляхом щоб плисти по ньому
як на листку сухому вербовому
серед чужих і власних озарінь
від чорної землі й городу власних мрій
де через двір не перейти обійстя
й не перестрибнути скувойджений пирій
за зиму висохлий у зелень благовістя
туди де тихо блудить твій двійник
в кульбабах луками шукаючи надію
де серед жаб вона потроху животіє
стрілу ховаючи давно в одній із них
з ікрою в пазусі -
така гірка цариця…
попереду її танок веде піскар
як би ж то Слово мало тут родиця
зотліла б заходу небесна кіновар…
й на ранок просвітліли наші лиця…
020323
