Я хочу в мріях полетіти у той вечір
І пригадати те тепло в цій холоднечі.
Коли душа забула власні заборони
І не зважала на умовності й кордони.
Незримі крила надавали легкість кроку,
Як сніг розтанула вся воля кароока.
Вечірнє сонце впало в келих із шампанським,
Мене притягував ти поглядом шаманським.
І як метелик на вогонь душа летіла,
Не відчуваючи того, що спалить крила.
- Та зупинися хоч на мить, там небезпечно!
Але слова були для неї недоречні.
В очах шампанських її воля потонула
І те що втратила свободу не відчула…
Так і живе душа моя в полоні…
В полоні чарів, пристрасті й любові,
Поваги, вірності, а ще я твердо знаю
Що цей полон я ні за що не проміняю.
