Я полюблю тебе, не забоюся…
Та, чи чекаєш ти моє кохання?
Укотре, чи то плачу, чи сміюся,
Жену֜чи почуття, немов востаннє.
Та, лиш почую голос ніжний,
Розгледжу у твоїх очах світлини,
На них одразу намалюю свої мрії,
В яких з тобою ми такі щасливі.
Я полюблю тебе, не забоюся…
Без тебе день, немов пустеча.
Нас розділяє безсловесна круча,
Та я наважусь, закінчи֜ться втеча.
Так довго вже тікав від почуттів,
Здавалося, що за гримасою сховаю
Свій острах зрад, що у моїм житті
Пізнав не раз, та мрію я не відпускаю.
Я полюблю тебе, не забоюся…
В моє життя ввійшла, не попередив.
Бажанням із самого серця я іскрюся,
Своєю пристрастю відкрию його двері
Лише для тебе… Адже, мов із мрії,
Ти завітала, розполохавши моє життя.
Підступні сумніви, немов гримучі змії,
Душею повзають, не знають каяття.
Я полюблю тебе, не забоюся…
Ти – моє все, життя – в цім почутті.
З надією до тебе подумки звернуся:
- Ким можу бути у твоїм житті?
