27.04.2022, 19:28, Харків.
Андрій відкрив двері і здивувався. Перед ним стояла Марина.
Дівчина протягнула досить тугий жмуток купюр.
- Це на Армію, - опустила очі.
- Так, зараз я збираю на тепловізори, - машинально відповідав волонтер заступаючи за поріг.
- Розумію,- кивнула золотою копною волосся Марина.
Андрієве «дякую» наздоганяло її вже на сходах.
На грюкіт дверей, з кухні визирнула дружина.
- Хто? – запитала, оцінюючи купу грошей.
- Сусідка з третього під’їзду, Марина.
- Марина?
Андрій спав, як сплять стомлені люди, як сплять ті хто по краї наситив сьогоднішній день, ті що зробили все на що були здатні. А от його дружина цієї ночі очей не зімкнула. Намагаючись не вовтузитися в ліжку, Зоя чекала на сирену, вибухи. Щось, друга армія вибивалася з графіку і це напружувало. Перебирала в пам’яті речі, які зібрала чоловіку в дорогу. Ще ця Марина з третього під’їзду. Професійна повія. Її в будинку знали всі, а не осуджував хіба що лінивий. А, бач, як повернулося життя. Високоморальні сусіди, хоч би один приніс карбованця її Андрію на волонтерство, бігають по місту, вишукують де, яку гуманітарку можна роздобути. А Марина принесла готові гроші, хоч і зароблені не зовсім в благородний спосіб. Світ перевернувся. І ліжко. Жінка на мить провалилася в безодню небуття.
Зоя провела поглядом огні від’їжджаючої машини чоловіка. Заварила каву і чомусь подумалося про кумівство. Що це за незбагненна традиція нашого народу. Зазвичай, воно неабияк заважає розвитку демократичного суспільства. А от коли біда…
«От що Ви думали,- доводила подумки Зоя невидимому співрозмовнику,- волонтер це така собі персона, яка купляє і доставляє невідомо кому невідомо що? А от і ні. Волонтер – це кум, брат, друг, сват, який допомагає своєму куму, брату, другу, свату і всім його побратимам, бо Армія – це рідні люди».
