І знову будить звук тривоги
до цього трохи вже звика.
Сиджу під дахом. Тепло в ноги.
Ще їсти маю. Не біда.
Але чому болить так серце?
Чому на серці ураган?
Бо десь людина певне мерзне...
Когось стріча ворожий танк.
І це воно все відчуває.
Так побудований наш світ:
комусь грошей не вистачає,
а хтось життя собі зберіг.
Можливо залишив домівку,
ночей напевне не доспав.
І в голові мотає плівку -
"Аби закінчилась війна".
І знов читаю ті новини...
Стає буденним весь цей жах.
Скільки померти ще повинно,
щоб цьому пеклу настав крах?
Не відчувала я ніколи
стільки ненависті в собі.
Щоб всі ви в муках помирали!
Ворожі, кляті, злі кати.
Не віддамо ми свого дому!
Чого прийшли сюди лихі?
За що берете в руки зброю?
Ми не здамося! Геть з землі!
Нехай це не легка дорога
й пємо ми зараз гіркий чай
та з нами правда - перемога!
Бо ми бороним рідний край.
Стає буденним звук сирени.
Міцніє дух. Втікає страх.
Й Їсторія нам гоїть рани.
Предки протоптують нам щлях.