Осіннім ранком йду у поле,
Хай відпочине тут душа.
І то нічого, що все голе,
Лиш лист осінній прикраша.
Рілля вже має інший вигляд,
Вона не чорна - золота.
На все кидаю ніжний погляд,
В душі зникає пустота.
А край дороги - кущ калини,
Це осінь фарби додала,
І я у захваті хвилини,
На річку погляд відвела.
Щось жебонять маленькі хвильки,
Горить шипшина, як вогнем.
Мені не сумно тут, ніскільки,
І десь зникає душі щем.
Отут, в степу, я не самітня,
Зі мною вітер - поводир.
А осінь це - не спека літня,
Скажу, що осінь - мій кумир.
Тому віддамся їй всім серцем,
Змогла порадувать мене,
Хоч і буває часто з перцем,
Та все проходить й це мине.
Та ні! є ще продовження - зима... 
