6
Я цифра шість, п’ятірці – друг.
Хвіст в мене зверху, знизу – круг.
Чого є шість, навіть не знаю.
Шість ведмежат гуляло в гаю.
У них там вулики були.
Мед з них зібрали, налили
У бочки й понесли додому.
Як загасили в хаті втому,
Кожен за стіл з ведмедів сів
І по шість ложок меду з’їв.
Наїлись, вибігли із хати
І лісом почали гуляти.
- Нас шість, ми мед їмо щораз,
Тікайте недруги від нас.
Міцні ми, як коріння дуба, -
Кричали так, мов дули в труби.
7
Я цифра сім, не один, ні.
Дві палиці є у мені.
Одна, як дах, що рівно ліг,
Друга йде вниз навскіс у біг.
Чого є сім? У тижні днів.
У райдуги сім кольорів.
Сім жабенят сім спідниць мають,
В саду працюють, не гуляють.
Сім кошиків взяли із хати,
Щоби черешні в них скидати.
Наповнити вдалося їм
Кошики з гірками, всі сім.
Мусили на дерева лізти.
Ні! Ягоди не будуть їсти.
Їх віднесуть дрозду до хати.
Жабам пісні буде співати
Він у день їхніх уродин.
Сім дасть концертів, не один!
8
Я цифра вісім! Не пташа з гніздечка!
Із верхнього і нижнього колечка
Складаюсь я. Колечка притулились
І на віки в одну фігуру злились.
Чого є в світі вісім, я не знаю,
Та про тварин-жираф вам нагадаю.
Жирафенята по ліску ходили.
Мама і тато дуже їх любили.
Було їх вісім в них – усі сестрички.
Їли гілки з листочками й травичку.
Були всі вісім мудрими доволі,
Навчалися в новій тваринній школі.
Купила вісім олівців їм мати,
Щоби могли травичку малювати
Й листки, що на деревах виростають,
Які малята їсти полюбляють.
9
Я цифра дев’ять, так, або дев’ятка -
Голівка, ніжка, де носок і п’ятка.
Ніжку округло вгору потягнула.
Мов шістка я, яку перевернули.
Тепер вам розкажу про чорних пташок.
Про яких саме? Про ворон-літашок.
Дев’ять ворон дружили між собою.
Літали часто зграєю одною.
Мали рожеві платтячка (не сон це!)
І капелюхи – жовті наче сонце.
Дев’ять суконок, дев’ять капелюхів,
Дев’ять хвостів для суперточних рухів,
Дев’ять дзьобів - гострющих, наче цвяшок,
Було у чорних, наче вугіль, пташок.
Літали часто і комах лапали.
А як наїлись, «кар-кар-кар» співали.
0
Я цифра 0. Скажу вам, діти, по секрету -
Не позначаю я ніякого предмету.
Нуль – це чогось немає: в ровера - педалі,
У небі зірочки чи ручки у пеналі.
Це якщо ти надув повітрям гарно кулю
Й пробив її, то маєш нуль, ну, тобто, дулю.
Або як бублик мав і з’їв його усього,
Нуль тепер маєш, тобто, дірочку від нього.
Як справа нуль стоїть при якійсь цифрі, то
Це вже не цифра зовсім, це уже число.
Це десять, двадцять, тридцять, сорок, п’ятдесят,
Це шістдесят, це сімдесят, вісімдесят,
Ще дев’яносто. Ну, а в сто – такі дива:
Цифра один – одна, а нуликів аж два.
Сто або сотка – трицифрове це число.
Один, нуль, нуль – три цифри в ньому. Отак! О!
10
Один і нуль при купі – це уже число.
Десять або десятка ми звемо його.
Десять дельфінчиків корони начепили,
Гуртом плили і по воді хвостами били.
«Ми найміцніші, найкрасивіші», - казали.
Рибки, які їх чули, швидко утікали –
Боялись. Хоч були дельфіни і красиві –
Спини їх, голови, хвости були не сиві,
А зеленіли, наче водорість у морі,
Могли рибинам принести велике горе –
Поїсти діток їхніх, братиків, сестричок.
Не відучити їх уже від оцих звичок!
Десять корон серед води весь день блистіли.
Тих, хто не втік із риб малих, дельфіни з’їли.
Людей ссавці ці часто з моря витягають,
На твердь несуть і від китів оберігають.
юнків із цифрами.
ID:
1033324
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Вірші для дітей
дата надходження: 16.02.2025 10:29:12
© дата внесення змiн: 19.02.2025 14:14:34
автор: Крилата (Любов Пікас)
Вкажіть причину вашої скарги
|
