Чи то не си́віє земля більш полинами,
Чи то утратив силу всю пахкий євшан.
Щоразу мертвий бриж спустошує цунамі,
А люд зітхає безпорадно: знов обман.
Скрадають стиха нашу Золоту Колиску —
Й слабіє міць, і розсипається народ.
І можні прагнуть змоги мати більше зиску,
Шукають неприкрито й тайкома нагод.
А ми, роками звиклі до негоди,
Шепочемо про себе: нам аби не гірш.
Що ж, так хотілось всім пізнати дух свободи,
А маємо її на весь щербатий гріш.
Невже містичний "Сон" це Герберта Уеллса
Чи навкруги нас інший, вивернутий світ,
Де люди зайві й зневажають інтереси,
Де покидає рідний дім рожевий цвіт,
Де продаватимуть найкращі чорноземи,
Ті, за котрі кістьми лягли захисники,
І українські майорітимуть знамена
Лиш на сільрадівських будівлях — на віки́.