Викрадена з рідного краю,
Світлолика Роксолана,
Стала коханою султана Сулеймана,
І вона також його покохала.
Цю любов століття не забудуть,
Вона паростками в історії проросла,
Усе несправжнє піде в нікуди,
Справжнім залишаться почуття.
Ця енергетика пронизає душу,
Захоплює і вириває з неї сльози,
Пронесли любов через спеку й стужу,
Вони були сонячні, вони були грози.
Як метелик із полум’ям,
Сильні порізно, разом ще сильніші,
Цю прекрасну дику любов
Ніколи не забудуть століття.