Як не стане мене, відтвори мене, Господи, знову:
тихим плесом нічним, грою сонця в ранковій росі,
теплим літнім дощем, зачарованим гаєм кленовим,
ніжним шелестом хвиль на прогрітій піщаній косі.
Не забудь про мене́... Після долі гірко́ї й жорсткої
відродитись хотів би я променем я́сним зорі,
щебетанням пташок, передзвоном води весняно́ї,
ле́гким подихом вітру з просторів південних морів.
Здуй з долоні своєї маленьку частинку творіння,
ту, що так пломеніла, кохала, любила життя,
розпили над землею, подаруй мить солодку воління
знов з`явитись на світ в іпостасі, вже іншій, буття.
