Чи патріот сьогодні я? Хто знає?
Від мене, друже, ти не вимагай.
Хоча душа моя із тими, хто вмирає
Зі зброєю в руках, боронячи свій край.
Я не шукаю в цьому виправдання
І ні від кого не чекаю співчуття.
Та все ж у серці ношу сподівання,
ЩО не доведеться віддавать життя.
Я розумію тих, хто за ідею
Готовий до кінця сам воювати,
Але ніколи я натурою своєю
Людей живих не зможу убивати!
Я – патріот? Ні, перш за все людина,
Яка ще вірить в доброту людей,
Кохає жінку і любить дітей,
І береже завжди свою родину.
Якщо посміє хтось це зруйнувати,
Тоді йому прощення не знайти
Й нікуди від розплати не втекти,
Бо своє кожен буде захищати.
Але сьогодні гинуть патріоти
Не за своє – за наше з вами діло -
І йдуть у бій безстрашно й сміло,
Хоч помирати в них нема охоти.
От тільки жаль, що смерть їх героїчну
Гідно не оцінює держава,
І залишається їх дітям тільки слава,
Вплетена в історію трагічну.
не перехваліть, пані Катерино, а то ще зазнаюсь. Все одно дякую за активність в читанні віршів (і не лише моїх!) 
