Ти – лебідка моя, степовая зоря...
Із небес сизаря лет, де ніжності ряст...
Закосичення верб і праматінки серп.
Вітер пісню простер – Батьківщиноньки герб.
Крізь граніт й сивість круч руслом врізався Дніпр,
не забуть Прип'ять й Случ, дні на Березині...
Славна Хортиця спить, сняться їй ще снопи –
Тарас Бульба летить, пилюга з під копит.
О лелечі краї... Душі рідні мої...
В верховітті топіль – чумаченьки по сіль...
Серця стримана біль – то є пам'ять-кошіль,
не забуть хліб і хміль, плуга тягне ще віл...
Де тепер орачі? До життя де ключі?
До АТО не пошлють діток керманичІ́.
Все собі, а не вам – двадцять п'ять літ оман.
Розум – браття мої, до тюрми крадіїв!
03.04.2019р.
