Вони були такі ще юні,
Вони були занадто молоді,
Бо мріяв кожен про своє майбутнє,
Судилося ж загинуть в боротьбі.
Що може бути у житті страшнішим,
Аніж батькам втрачати діточок?!
Коли ховали цвіт країни,
Заполонили слізьми тисячі річок.
А їм би жити і добро творити
На благо України – рідної землі.
Та довелося на Аскольдовій могилі
Спочити не на день, а на віки.
На князеву їх доля була схожа,
Бо небайдужими були вони,
Бо, як і він, шукали кращої дороги,
Аби підтрмати народ у ті тяжкі часи.
