Кра́пали бурульки з стріхи над дверима,
А старенька мати виглядала сина.
Водиця по шибці із вікна стікала.
Звідки виглядати, то вона не знала.
- Не вій, вітре, в полі і не гни берізку,
Принеси від сина хоча б якусь звістку.
Роки неспокійні: скрізь війна, розруха..
Вітер все гуляє, стареньку не слуха,
Бо не знає бідний, як те говорити -
Краще вже старенькій надію лишити.
В широкій долині, де станція Крути,
Рідний син загинув – вже не повернути.
Хлопці молоденькі: учні, гімназисти
В бій ступили сміло, клятих б’ють чекістів.
Вийшли боронити молоду державу
І, хоча ще діти, билися на славу.
За Вкраїну-Неньку і свою Свободу,
За Дух український вільного народу.
Хоч сили нерівні (десь разів у десять),
Билися відважно у страшну негоду.
П’ять годин стріляли по них безупинно -
Не один в долині там боєць загинув.
Кра́пали бурульки з стріхи над дверима,
А старенька мати все чекала сина..
Вони знали, що йдуть на вірну смерть, бо сили більшовиків перевищували в десять разів, але це не зупинило їх. Вони затримали ворога ще на 2 дні. Дякую за відгук!
Та тоді були гірші часи.. Не була ще сформована держава. Це були повоєнні, післяреволюційні роки. І в країні панував хаос і анархія. В ті часи робилось все, що можливо було.. А теперішніх керманичів потрібно судити і під трибунал, що допустили Іловайськ. Дякую за відгук!
