Які ж бо ви - мов райдуга жива,
Яскраві, гарні - хоч малюй та й годі.
Та всупереч яркій своїй природі
У вас не тим забита голова.
Ну хто це вам сказав, що худо тут!
У нас не худо, тільки тяжко дуже,
Ми жить не можем без сліпих напружень,
Щоб часом не тріщав козацький чуб.
У нас є люди гарні, як боги,
І як боги, живуть і розмовляють.
Земні труди вони благословляють
І не заходять у сумні борги.
Від Кожум'яків хлопців наших міць,
Від Чураївен йде дівоча врода.
Ніколи Україна - мати горда
Не падала перед чужими ниць.
І не впаде. Підніметься народ,
Бо має руки, землю плодовиту,
Дідівську мудрість, вдачу працьовиту -
Досягне він омріяних висот.
Нехай не завтра. Пройде років ряд,
Лиш рідне слово із грудей прорветься,
А з нього Україна розів'ється
Й дозріє, як великий , щедрий сад.
Отож, мовчіть і зникніть, одуди!
Вам не накликати на нас біди.