І знову дзвони, і знову сльози,
У небі ворон і чорні грози,
І знову смуток уп‘явся в душу,
Де сич у лузі тишу нарушив.
Смертельну тишу, війни прокляття,
Лягають в землю сини та браття,
Летять у небо соколи сизі -
Червоне зілля на білій кризі.
Та то не зілля - кровиця сина,
Там плаче гірко твоя Вкраїна.
За тебе, сину, зомліла мати,
Не прийдеш більше до свої хати.
Не посміхнешся, та й не обнімеш,
Сльози вдовиці не втреш, не знімеш,
Не приголубиш більше дівчину -
Чом смутку, смутку, прийшов в хатину?
В садку вишневім зісохли вишні:
Чом на тім світі ви стали лишні?
Чом смерть пекуча вп‘ялася в душу?
Чом сич у лузі тишу нарушив?..
(С) Леся Утриско
