Ранками враження завше нові.
Глянь у причільне віконце.
Що є світліше роси у траві,
поки ще мружиться сонце?
Поки спиває цілющий нектар
і обціловує квіти,
доки його негасимий пожар
не засіяє в зеніті.
Заки не взяв ще у руки косу
гнаний, голодний і босий,
та не упали на віщу красу
кров’ю заюшені роси.
Тихо радій, що і ти ще живий,
маєш свою філіжанку,
віруєш – місяць зійде молодий...
Та не завішуй фіранку,
поки триває за обрієм бій
за неминучі світанки.
класно! 
