Скажіть, невже я чимось завинила?
Не знаючи того вчинила гріх.
Чи може я дітей не долюбила?
І більше не почую їхній сміх.
Я все життя усе їм віддавала,
Нічого не залишила собі.
Весь біль, що завдавали, пробачала,
Ті рани ще і досі на мені.
Чому ж вони, мене не поважають?
Руйнують те, що строїла віки.
Самі себе у пастку заганяють,
А потім знов їх на плечах тягни.
Віками я, тільки для них існую.
Сповна відчула цей жорстокий світ.
Повірте, лиш на щастя претендую,
Однак, туди не збудували міст.
Тому живу у сварках і роздорах,
У лабіринті війн, розрух й тривог.
Одні сидять байдуже на дорогах,
Інші весь час підломлюють мій дух.
Та я не здамся, я їм допоможу.
Хтось мусить виправляти помилки.
Я – Україна, все здолати зможу,
Щоб тільки мирно жили діточки.
