Здригається земля від вибухів,
А плечі твої від ридань.
Хоч небо закипа від спалахів,
Стоять герої без страху й вагань
Душа викрикує молитвою
Через затиснуті вуста,
За чужим золотом гонитвою
Вітчизні вірність пророста.
Стоять герої, прямо серед пекла,
А треба – просто в пекло йдуть,
Це їхня боротьба запекла,
І їх єдиний вірний путь.
А хочеться прийти додому,
Страхи лишити на війні,
Як форму, скинути страшенну втому,
Пройтися в полі по стерні.
Так хочеться, щоб цінували,
А не казали: - Хто просив?
Хай би героями не звали,
Щоб хтось присісти запросив.
Та все ж стоять прості герої
Зі смертю стали вже на «ти»,
Із рук не випускають зброї,
Дарують дітям шанс зрости.
Гарний патріотичний твір 
