Війни – зморшки століть,
Скалки пам’ятних знаків :
Розшматована мить,
в лабіринті атаки,
дикі очі ріки,
стислий вигук : «Не здати!»
віщий палець руки,
на гачку автомата,
зойк останніх зізнань,
коли й тінь догоріла,
а душа без вагань,
розлучилася з тілом,
розфасована ніч,
під крилом мессершмідта,
коли в сотнях облич –
жаху зоряні діти,
коли в смужці вини,
десь далеко-далеко,
грізним небом війни,
задихнулись лелеки,
вічний погляд землі,
крізь берізку, крізь хату,
на дорогу в імлі,
на зажурену матір,
на гайок неживий,
де підошви від танків,
не лишили надій,
для роси на світанку,
на оті ордени,
молодих Невідомих,
що у бронзі вини
(бо ж не дійдуть додому)
Засмутившись стоять,
за селом, біля груші,
Обеліском розп`ять,
За врятовані душі.
Всі – великі й малі,
Попрохаймо у долі :
Хай набої Землі,
Стануть маками в полі…
ID:
790980
Рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата надходження: 09.05.2018 13:45:46
© дата внесення змiн: 09.05.2018 14:14:18
автор: Стяг
Вкажіть причину вашої скарги
|
