Ми так довго з тобою мовчали,
Ніби вічність минула в очах.
А щоранку мене зустрічали
Тільки тиша й самотності страх.
І нічого писать не зуміла,
Затаївши в душі тепло.
Тихо спогади наші труїла
Та живучі вони все одно.
Рахувала лише дні і ночі,
Сподівавшись, що це була гра.
Тільки дощ за вікном гуркоче,
Небо плаче, з ним плакала я.
Де ти бродиш, ти теж сумуєш,
Чи тобі не до цього мабуть?
Спогад множиш чи геть руйнуєш,
Та яка вже у цьому суть?
Зі словами тепер обережна,
Ти у тиші мене зрозумій.
Я мовчатиму так бентежно,
Що ввесь світ закричить: «Ти мій…»
30.05.2016
