Звивається вітрило, ніби вуж
В підліска напівсонному подолі.
Чаїнками на дно мілких калюж,
Набрякле листя стелиться поволі.
Дитя мокви – здобрілий боровик,
У ластовинні крижаних родзинок,
Запрошує, мов ґречний домовик.
Зайти на чашку в моховий будинок.
Питва його зімлілий аромат,
Серпанком пряним в’ється між ліщини.
Впадає у тужливий перекат,
Де берег цукром всіяли піщини.
У зморшкуватих блюдцях стиглих грон,
Мед виноградний дише перезріло.
Вітається крізь хмар сипкий капрон
Млинець світила, трохи пригоріло…
Осінній чай з нюансом теплоти -
Шипшини сповідь, м’яти покаяння,
Смакую між підліска дрімоти
Під листовиння трепетне кружляння.
Щиро дякую за візит та добре слово. 
