Ми бачимо те, що хочемо...
Ми маємо те, що хочемо...
І хочемо ми лиш кращого ,
І прагнемо звіра манящого
Досягаємо ми ідеалу ,
і змінюєм погляд по-малу.
Й ідеалу вже немає ,
Лиш людина в таку гру грає
Ми довго йдем до перемоги,
і боримось за щастя до знемоги,
Але щасливих то по-суті й нема...
Навіщо тоді вся оця ганьба?
Ти думаєш ти лідер,
Людина, що тягає важких відер?
О ні, нікому лідер не потрібний,
і кожен, певно, із цим згідний.
Ми ,ніби, лідером самі йдем по життю,
але добившись успіху втрачаємо іскру.
І нікому підтримати тебе,
І кожен поважає лиш себе
І ось ти вже втрачаєш кольори...
Байдуже все прекрасне і наслідки ганьби...
і сірість вже тебе долає.
Невже так нині бути має?
Кожен дума лиш про себе,
Кожен має власні проблеми.
Ніхто тобі не допоможе.
На що вже це все стає схоже?
Ворон байдужий, холодний
Сидить, мов чоловік городний
Вростається помалу в землю...
