Ходиш по всюди-побиті будинки
Десь сусіди справляють поминки...
І біля будинку стояла мати,
Красива усміхнена лагідна мати,
Та мати вона вже лише доньці,
Бо синок її в землі в сторононьці.
Бувало ледь зглузду не їде вона,
Здавалось, що тягне рідна земля.
Страшне довелося їй пережити,
Та на коліна не дасця скорити.
У її дім падали гради,
У нього нераз влучали з гармати,
Але жива, живісінька стоїть
І Бога за це благодарить.
Їй помагають часто солдати,
Коли десь потрібно їй руку подати.
І вірна собака поруч завжди
Без неї ні з двору і нікуди
І на серванті старенькому, в куточку
Мати пише:"Рідненький синочку,
Важко смерть твою нам сприймати,
Та час, шкода, не можна вертати.
Ти хоч там себе бережи,
Завтра прийду, не мовчи розкажи,
Чи легко, чи добре тобі там без нас,
Вже ж не шумить під вухом спецназ.
У нас вже все добре, все тихо, спокійно,
Але без тебе це лише мрійно...".
Бере стара лист і йде до синочка
І мовчки похмуро дарує віночка,
Сідає тихенько, подивиться трохи,
А потім лиш йде по-трохи...по-трохи...
І лиш по всюди побиті хати,
І перед ними такі ж матері...
Сини України - дуби молоді,
Сильні соколи, їм враги не страшні...
А матері страждають щодня...
І так рік за роком, і так день до дня.