Летять невблаганні літа без упину,
Лишаючи спогадів світле панно.
На жаль, зупинити їх плин неможливо,
Назад повернути також не дано.
А хочеться вслід прокричати: - "Благаю!
На мить зачекайте, так швидко не йдіть!
А краще до рідного, милого краю,
В далеке дитинство мене віднесіть."
Там знов пробіжусь, як колись, на світанку
Босоніж по ще прохолодній росі.
Вдягнувши жадану, стару вишиванку,
Полину в далекі, магічні часи.
Нараз опинюсь у божественній казці,
Де квітнуть духмяно сади навесні.
У рідній, завіяній вітром, сторонці,
Де батьківські в часі згубились сліди.
Усі обійду заповітні стежинки,
Що змійкою в'ються в зелених гаях.
А місяць сріблястий з зірками в обнімку
Осяють яскраво торований шлях.
18. 06. 2017 Л. Маковей (Л. Сахмак)
Ой, Сонечко! Який чудовий вірш! Я вам аплодую! Як пісня підсилює зміст! Зачарували ви своєю роботою!
Дякую вам за радісні спогади, які торкнулися і мене!!
Дякую тобі, Надієчко. Рада, що вірш тобі сподобався. Ми наче б з тобою були на ти. Чи вже забула? Завжди тобі рада. Бо ти з кращих поетів і давніх друзів.
Як пісня підсилює зміст! Зачарували ви своєю роботою! 
Завжди тобі рада. Бо ти з кращих поетів і давніх друзів. 
Обираю. Дякую.