Справжня любов болить…
Пече, горить, вогнем прокладає дорогу,
У серці випалює рани,
Ламає усі перешкоди
Пробитими наскрізь руками…
Сльозами змиває болото з душі,
Від бруду очищує одяг.
Від болю стискається скроні,
Краплинами на очі виходять
Терпіння…
І в темряву дум проникає проміння…
Любов іде далі – за межі сміливості,
Ламає стіну байдужості,
Відкриває нові можливості
Ключем неземної мудрості…
Стежками крутими видніються
Сліди любові кроваві,
І сумніви скоро розвіються…
Любов в золотій оправі.
У серці їй тісно і болісно,
Бо серце надвоє поділене
Тріпоче у грудях боязко,
І щастя шукає омріяне.
Рубцями поблідли спогади
У душі, любов’ю окриленій,
І біжить новими дорогами
В обійми зорі єдиної.
Любов відболіла, відплакала,
Сльозами котилися щирими
Її слова й тихо гладили
Струни душі надіями…
Мелодію тихо надзвонює
Вітер любові сонатами,
Її обіймає долонями,
І зв’язує душу канатами…
А ноти в повітрі губляться,
Сумні і веселі єднаються,
Любов їх збирає і трудиться,
А пісня до неба всміхається.
І погляд задивлений вічністю,
В думках – лиш слова непромовлені…
Любов йде у своїй незвичності
Й затоплює світ, немов повені.
Любов моя стомлена зболена,
Любов незбагненна й омріяна,
Ти серце зцілила знедолене,
І душу сповнила надіями.
Збагнути тебе – сил не вистачить,
Бо серце поранене й крихітне.
Ти можеш його очистити
Й у ньому знайти собі прихисток.
Усе, що я можу – прийняти тебе,
Хоч душа моя ще кровоточить,
Нехай так буде… І відтепер
До смерті любити так хочу…
18.05/2011