1
Відкочуюсь у вогненне коло ясності,
котре обпікає мої мушлесерця,
танцюючі- хвилі- улюблених слів
укотре дірвлять мій місячний спазм
я мов дерево нездоланного світу,
я мов світло нічного Танжеру –
синій мускул любові,
який от-от відітне своє тіло мерця
я мов порожній незайманий револьвер,
що стріляє у реверси вульволиця –
незраджений командир,
відригуючий
панцир
землекінця
крізь свою суху шкіру відчуваю
паростя вибуху.
Павучі голосіння набухають --
у світлій силі моїх злиденних видінь
величезний сапфір,
тяжіючий
до вологовод
усього живого
кровивого
й червиво-німого.
2
У смерті прав
Я наковтав слини знебінь
Людського дива
І харкнув бог в саме знесіння
Крові-крил істот,
Що закосились
Й впали,
Як ніжнорукі поштовхи могил,
Обіля повзачого
сп’янілого
цілунку
Еросу у шию.
І
вузол хвойний
розрісся у міцний зашморг,
навколо
пустотності –
й моя танатологія безсила.
Перед жагою до життя
я розтинаю cкаженомавп’ячі долоні навпіл –
і звідти вилітає навхрест чорної троянди ранок.
01.02.2017
