Синичка задивилась у вікно.
Не тішить її теж похмурий ранок.
Повільно сніг притрушує зерно...
Чому ж це ще незайманий сніданок?
Про що це ти задумалась, маленька?
І що тебе цим ранком так гнітить?
Невже, болить твоє мале серденько?
Синичка нашорошилась й мовчить..
Так хочу розгадати цю загадку,
Струсити сніг із пір"ячка й зігріть.
Ввійти в довіру і прокласти кладку,
Пройти по ній, тебе щоб зрозуміть.
Зненацька зграя десь взялась пташина.
Сполохав тишу гвалт і цей приліт.
І синя пташка зникла, як хмарина...
А я усмішку дарувала вслід...
Дякую, Надійко, за піднятий настрій, а то наслухаюся, та начитаюся важких повідомлень і так стає важко на душі, хоч вий. А синички це ж справжнє диво, я щодня спостерігаю за ними із свого вікна,вони прилітають на мою вишню...
Пречудовий твір! Зненацька зграя десь взялась пташина.
Сполохав тишу гвалт і цей приліт.
І синя пташка зникла, як хмарина...
А я усмішку дарувала вслід... Дякую.