- А вирушимо сьогодні? Без жодних обов’язків та жодних зобов’язень. Ми просо вирушимо. А куди? А ти знаєш? – бо я ні? Я знаю ти сидиш за мною та читаєш все про що я пишу. І що ти думаєш про це? Що ти думаєш про цю писанину без сенсу? Хехехе. Ти думаєш що я навіжений, що я схиблений на одному пункті життя. Та це не так. Я просто згубився в цій думці.Читати далі…
- Я думаю, що просто неймовірно закохалася в тебе. І мені абсолютно все одно, наскільки ти навіжений.
- А чи ти розумієш що кохання річ відносна? Кохати можна лише душу. Хай би як банально це не виглядало. Та лише душа здатна показати на що вона здатна. Тіло лише керована маріонетка нашої підсвідомості яка виконує всі наші забаганки. Але душа тягне нас на подвиги. Кохання це немов вібрація внутрішнього світу іншої галактики яку ми ще не пізнали. Ми можемо лише здогадуватись що це таке. Ми віримо в те що це щось неймовірне та прекрасне та не можемо прийняти наскільки це все б’є в очі. Очі які все бачать та не можуть забути навіть кольору свого взуття. Очі бачать, душа відчуває. Очі помиляються, коли душа страждає. Ти сидиш за мною і все це бачиш. Ти бачиш мій світ. Мою реальність в яку я тебе запрошував. Та чомусь ти вписуєшся в цей світ і жодна з моїх сторін цього не розуміє. Вони сперечаються між собою, голосують, сваряться, готують вареники, та все ж ти вписалась в мій світ який… знаходиться under the dome.
- Розумію. Але я ніколи не закохувалася в обличчя. Лише в душу. Особливо в твою. Як в пісні: «Ти щось неймовірне. Я знала і чула, але вперше бачу в живу». Мій розум кричить бігти від тебе, в той час як душа благає не відходити від тебе ні на крок.
- Забагато думок, як на один вечір. Забагато тебе. Хоча тебе не може бути забагато.