За твоїм запашним різнотрав’ям
Та за небесами твоїми вічними
Земним коханням сумую я,
І думами лину до тебе грішними.
Того колосся моря золотії,
Що пожнуть восени руки стомлені,
Навесні завітають до мене мріями,
І сновиди ці – Сонця промені.
Гучний клекіт старої ріки,
Що блукає, по світу мандруючі,
Я сумую, наче роки,
Вже пройшли з останньої зустрічі.
Тих церков золотії хрести,
Як палають світанками східними,
Так мені б по життю пронести,
Рідний дім зорею провідною.
Мені б вдихнути аромат степів,
Де земля із небом стрічаються.
Я без тебе за день постарів,
Бо без тебе вже серце крається.
Мені б вечори у вогнянім заході,
Що грішну душу спокутує пломенем.
Мені б скуштувати світанку ягоди
І світанком тим стать поневоленим
Мені б поїхати до тебе,
Стомлене серце моє велить,
А там, неначе, я на небі.
Мені б до тебе...хоч на мить.