Райдужний стогін лунає у стінах,
То лиш метелик летить до свічі.
І хоч його крильця упадуть в руїнах,
Метелик не думає спати вночі.
Бо може всі зорі він бачить востаннє,
А де ще його перестріне краса?
Живе один день, та завжди прощає,
Той жар у душі, що так рідко згаса…
Він знає, що полум’я дуже жорстке:
Торкнувшись один раз, ухопить всього.
У пам'ять врізаються рани глибокі.
Останній політ чомсь не бачить ніхто…
…і він підступає, його обганяють
Оранжеві хвилі палкого вогню.
Ось він перевірив – так, крильця палають,
Хоч пристрасть уже перейшла у війну.
Цілунки не зцілюють – попіл зникає,
Від шумного подиху мертвенних губ.
Метелик сіренький уже не літає,
Впіймавшись в полон переконливих згуб…
