Геть від мене, пристрасті лихії,
Що маскуєтесь брехливо під кохання,
Що у душу влазите мов змії
І брудні здіймаєте бажання.
Любите змальовувати в тиші,
Збурюючи серця стук шалений,
То майбутніх зустріч дивовижі,
То близький гіркий фінал плачевний.
І кохана постає в неправді:
То над головою німб сіяє,
То підозри шепчете у зраді,
Хоч насправді в вас підстав немає.
Всі думки охоплені лиш нею,
Ну і ще цим «почуттям» злощасним,
Замість вас просвітлювать зорею
Роблять серце кволим і нещасним.
Біль, тривога, мир в душі забутий –
Це всього лиш пристрасть – не кохання,
Це під цукром схована отрута –
Смак на мить і на віки страждання.