Лежу на ліжку лікарнянім,вдивляюся в вікно.
Там яблунька, плоди румяні дозріли вже давно.
Чому ніхто Їх не зриває,лежу гадаю я.
Чи діточок тут не буває,чи челяді нема.
Встаю від слабості хитаюсь ,підходжу до вікна
Стою і подумки всміхаюсь ,причина ж тут ясна.
СтоЇть собі моя красуня між кленами одна.
Забратися на неЇ трудно, внизу гілок нема.
Он яблучко одне зірвалось і стрімголов летить.
Он он упало пострибало на стежечці лежить.
Проходять мимо нього люди у кожного своЇ діла.
Чи довго так лежати буде цікавість розбира.
Аж он бабуся йде з ціпочком,схилилася над ним.
Підняла витерла платочком,помилувалась ним.
Взяла до кошика поклала і повагом пішла.
Я довго Їй у слід шептала,спасибі що знайшла.