Шеймас Гіні. "Personal Helicon". зі збірника "Opened Ground"
Дитям мене було не відірвати від криниць,
Старих насосів, відер і лебідок.
Я любив тьму тунелю, небо сковане, й як пахне
Водорість, грибок і мокрий мох.
Одна,- в цегельні, з обваленим дахом,
Я любувався гуркотом, з яким відро
Зірвалося з канату і пропало
В ній безслідно і бездонно.
Під ровом кам’янистим – неглибока,
Родюча, як якийсь акваріум.
Коли тягнеш корінь з сухої мульчі -
Біле обличчя витає над дном.
Інші,- як ехо вертали твій крик
Із чистим музичним звучанням.
Й одна страхітлива, із чащі, туди,
Пацюк наплесн’увся, в моє відбиття.
Тепер, лізти в коріння, пальцями в мул,
Витріщатись Нарцисом в джерела -
Не для зрілої гідності. Я пишу
Аби бачить себе, аби темрява ехом звучала.
