Час діє - бездушний, не стане,
І літо втікає з літами...
А може це жарти, омана:
Не може так трапитись з нами!
Не хочу схилятися долі,
Піду навпростець через хащі
Та ніженьки, рученьки кволі...
Чи старість це? Може - ледаща?
А я ж працювала від ранку,
До зустрічі з місяцем білим,
Співала йому колисанку,
І примхи яснОго терпіла!
Зірки вишивала та квіти
При свічці, не мружила очі...
Куди же тепер мені дітись,
Туди, куди й чари дівочі?
Вже пізно... І смуток розлігся
На білий рушник вишивАний,
Жене його деколи киця:
Муркоче так тепло в вітальні.
І що ті роки - хай спливають!
Ще місяць в вікно заглядає,
Ще ранок стрічає розмаєм,
Ще пташкою лину до гаю!