Дитя, дитя, під сонцем чи зорею
сіяй в красі небаченій твоїй;
сама зоря, ти пам’яттю моєю
ідеш як милий образ давніх мрій.
Троянда ти, тож аромат духмяний
травневим вітром в груди наливай,
ти пташка – пісню лагідну весняну,
щоб я спинивсь послухати, співай.
Благословення в серце хай лягає:
співай, і пахни, в мріях розцвітай,
радій із дару дивного що маєш.
В своїй чесноті ворога не знай:
душа твоя хай з горя не ридає,
від бід людських ніколи не страждай.
Константин Величков
Цариградски сонети: Сонет XXX
Дете, дете, на слънцето в зарите
светлей със чудната си красота;
сама заря, ти минваш през очите
кат милий образ на една мечта.
Ти роза си, коя благоуханье
с зефира пролетни в гърдите лей,
ти птица си, която с обаянье
се спира да я слушат, като пей.
Благословий изпращат ти сърцата:
цъфти, бълнувай, пей, благоухай,
ликувай с чудний дар на красотата.
Невинността ти врагове не знай:
дано и нивга не ти чуй душата
до теб сърце човешко да ридай.
