Я знову сам, ридаю вкрай,
у серці смутку вічний пал –
бо радощі знедолені,
бо не побачу рідний край,
бо зник у бруді ідеал
і мрії поневолені.
Шукав я сяйво в вишині,
а впав у мертві болота –
була поразок віхола;
і побрели хирляві дні –
з їх кожним подихом пуста
самозневага кликала.
Димчо Дебелянов
Победен
Аз пак съм сам и пак ридай
в сърце нестихналата жал
по радости невкусени,
по недостигнат роден край,
в калта захвърлен идеал
и блянове покрусени.
Подирил ясни висини,
в блата разтленни паднах аз
след горско поражение,
и ето кретат слаби дни -
и в секи техен лъх и час
звучи себепрезрение.