Коли поволі котиться сльоза,
Коли життя для тебе вже не миле,
Згадай оту хатинку край села,
Згадай ті руки, що тебе ростили.
Згадай роки дитячі, безтурботні,
Коли тебе любили всі і берегли,
А зараз ти на краю вже безодні
Стоїш й не знаєш що тобі робити.
Вже знаєш, що нема у цьому світі правди
І розумієш, що усе живе навкруги - фальш.
Ти не боїшся смерті, та боїшся зради.
Знов закриваєш очі й подумки летиш на Марс.
Ти завжди робиш так, коли тобі погано,
Коли поволі котиться сльоза.
І спогади вже не рятують, яких є не мало.
Від них ще більша у душі гроза!